Proect Contro
Ви тут:  / Аналітика / Сакральна жертва або ціна миру

Сакральна жертва або ціна миру

Путін не збирається більше воювати проти України. Навіщо, якщо президент України із себе пнеться, аби встановити мир? Мир за будь-яку ціну. І цю ціну ми вже платимо.

Фактично відбулась амністія усіх, на чиїх руках кров жертв Майдану. Єфремов, керівник фракції Партії регіонів під час правління Януковича, на свободі. Беркутівці з «Чорної роти», які розстрілювали Небесну сотню, в Росії. Лукаш, в діях якої «постмайданна влада» за 5 років не знайшла нічого протизаконного, зухвало глорифікує вбивць у погонах. Портнов, який фактично відновив статус «сірого кардинала» української правоохоронної системи, закликає «негайно переходити до арештів» учасників Майдану. Подейкують, що наразі він використовує автівки ДСО з номерами прикриття і бійців цього державного підрозділу для власної охорони. Справу проти Охендовського закрито «у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи та вичерпанням можливостей їх отримати». Цей список можна продовжувати, але і так зрозуміло: наразі у турборежимі відбувається реабілітація тих, хто прагнув перетворити Україну на периферію «русского мира» ще у 2013-14 роках.

Але цього для миру замало. Аби робити з путінською Росією business as usual, потрібна не лише реабілітація «п’ятої колони» в Україні – за будь-яку ціну потрібна дискредитація тих, партії небайдужих, яким важить, на честь кого названа вулиця, на якій вони живуть, і біля якого пам’ятника чекати на кохану людину. Хто готовий вбивати і вмирати за жовто-блакитний прапор, так щедро политий українською кров’ю під час визвольних змагань і 100 років тому, і тепер. У кого виступають сльози на очах, коли лунає гімн України. І хто не може отак просто «пробачити і забути» усі кривди, які Путін заподіяв Україні.

Під час акції «Ні капітуляції!» у День захисника України. Київ, 14 жовтня 2019 року

 

Поки ми є, миру на умовах Путіна не буде

Ми, партія небайдужих, для яких війна за незалежність України, на відміну від Вакарчука, стала «нашою війною», для яких російська агресія радикально змінила життя, коло друзів і гієрархію цінностей, – ми наче кістка в горлі «миру за будь-яку ціну», якого так прагне український президент.​

Бо поки ми є і доки український народ довіряє нам не менше за миролюбного президента, миру на умовах Путіна не буде. А інший мир в Україні в принципі неможливий, бо саме існування незалежної України підважує весь імперський наратив, який став «національною ідеєю» в путінській Росії.

Аби встановити мир з імперською Росією, потрібна «сакральна жертва». І цією сакральною жертвою мають стати герої війни за незалежність України. Дискредитація та маргіналізація ветерансько-волонтерської спільноти і є та ціна, яку Путін вимагає за мир. Точніше навіть не так, репресії проти ветеранів, очорнення їх в очах широкого загалу – це плата за реабілітацію в очах Путіна.


Схоже, Аваков, услід за Коломойським, узяв курс на зближення з Москвою. Міністр внутрішніх справ хеджує ризики. Йому є що втрачати. Бо якщо Трамп переобереться цього року президентом США, вірогідність «другої Ялти» стане великою, як ніколи. Помпео вже роздратовано кричить: «Do you think Americans care about Ukraine?» («Ви думаєте, американцям не байдужа Україна?»). Що ж Україні не звикати до ренегатів: Кочубей, Пушкар, Іван Ніс, Яків Барабаш, отаман Григор’єв…

Конституція України

Але нам амністії не буде. Ми ті, хто – дякувати Петру Олексійовичу – чотири роки воювали за незалежність України без оголошення війни, воєнного стану чи бодай рішення президента і головнокомандувача про застосування ЗСУ, як це передбачає Конституція України, будемо тією розмінною монетою, якою з Путіним розрахуються за «просто припинити стріляти».

Конституція України в цьому питанні дуже конкретна й однозначна: президент України «у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань» («пункт 19 частини першої статті 106). Верховна Рада за поданням президента має схвалити це рішення верховного головнокомандувача (пункт 9 частини першої статті 85 Конституції).

Рішення про застосування Збройних сил з’явилось на світ тільки 24 лютого 2018 року із набранням чинності Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Воєнний стан не запроваджений досі. Тому перекваліфікація героїв війни за незалежність у воєнних злочинців, а добровольців – в учасників «незаконних збройних формувань» – лише справа політичної волі, юридичних аргументів не забракне…

Пробна куля

Справа Шеремета – лише пробна куля. Авакова вже допустили до переговорів на вищому рівні у Парижі. Якщо Кузьменко, Антоненко та Дугарь посадять, він стане гарантом приборкання патріотів, які «захопившись ультранаціоналістичними ідеями», заважають миру з агресором.

Втім, у нас ще є шанс, який ми згаяли у добу Порошенка. Нарешті створити «партію небайдужих». Нарешті об’єднатися перед загрозою знищення. Нарешті приборкати свої отаманські амбіції та інфантильне цурання політики. Як відомо, якщо ми не цікавимось нею, це аж ніяк не гарантує, що вона не зацікавиться нами. Вже зацікавилась. І саме тому наші посестера і побратим за ґратами, ще одна – під домашнім арештом. Поки ще не пізно. Але якщо ми не схаменемось, саме нами розрахуються за гнилий мир із Кремлем…

Геннадій Друзенко

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені ( * )