Як російські ліберали можуть нам допомогти
Давайте нарешті поговоримо про Алєксєя Навального
Скільки можна не помічати його існування? Ми не можемо вічно робити вигляд, що його немає, тільки тому, що він нам не подобається. Ігнорувати реальність – це взагалі не наш метод. Тим більше, що Алєксєй насправді може допомогти Україні. Так, я цілком серйозно. Що Навальний повинен зробити для України?
Він повинен зникнути. Як особистість. Як концепт. Як перспектива.
Давайте спробуємо поглянути на роль і можливості Навального відсторонено, без емоцій. Так, коли ти українець, дуже важко дивитися без емоцій навіть на вибори на Самоа, а тим більше важко спостерігати за одним із найбільш імовірних претендентів на пост президента Росії після Путіна. Для нас є очевидною неемпатичність Навального, його імперська зверхність і байдужість до тієї трагедії, яку переживають українці.
Навальний ніколи, ніколи не демонстрував до України прихильного або хоча би байдужого ставлення. Навпаки, він підкреслював свою “русскость”, а коли йому нагадували про українське походження, то він уточнював, що його предки не були бандерівцями. Навальний цілком однозначно висловився щодо Криму, і, як би сьогодні його послідовники і співробітники не намагались пояснювати, що Алєксєй не те мав на увазі, це радше нагадує знаменитий експеримент із називання чорного білим, ніж раціональні аргументи.
Самі послідовники Навального теж не соромились говорити про те, що Крим – ето другоє, що війна – це погано, звісно, але Крим! Крим вони масово вважають російським. Так само, як вони досі вважають російською Чечню, і не готові навіть розпочати дискусію про те, що Росія – це не федерація, а імперія.
Що вони всі мали зробити, замість того, щоб звиватися на цій розпеченій пательні і виправдовуватися? Вони мали би вибачитися. Вони всі – і Навальний особисто – мали би сказати, що вони були неправі, що тішилися з того, що Росія окупувала Крим, що їм це подобалось, бо вони русскі, і їм, як усім русскім, подобається щось красти.
Він, і вся його команда мали би заявити про те, що у світлі нових жахливих подій вони зрозуміли, що непокаране зло збільшується, і тепер їм усім очевидно, що не варто було окуповувати Крим, бо саме це стало першим кроком, початком катастрофи, яка сьогодні розгорнулася в центрі Європи. Але, схоже, росіяни й досі не навчилися у відповідальність. Бо замість вибачень ми почули, що після війни Заходу треба буде утримувати не так Україну, як Росію. Просто щоб росіяни з голоду знов не розпочали війну.
З приводу війни на Донбасі, яка точилася з 2014 року, Навальний теж висловлювався неоднозначно. Він визнавав присутність там російських військових, але його позиція полягала в тому, що він обіцяв виконати “мінські домовленості” з російської сторони. Не вивести війська без питань, не вибачитись і заплатити за руйнування і вбивства – ні, виконати “мінські угоди”, які за будь-яких прочитань давали Росії дуже багато можливостей діяти на захоплених територіях у своїх інтересах. І навряд чи те, що зараз відбувається з Навальним в тюрмі, зробить його більш чуйним до наших вимог та претензій.
Поведінка команди Навального під час сатурналій “дня перемоги” також дуже чітко демонструє нам те, що ці люди – які по факту є найбільш прогресивною частиною російського політикуму – досі перебувають у полоні імперського наративу. Так, вони критикують побєдобєсіє Путіна, але їхня критика зосереджена на тому, що Путін “зіпсував священне для росіян свято”, спаплюжив так званий “безсмертний полк” і використав почуття росіян задля збільшення свого політичного капіталу.
Вони й досі не готові до дискусії про те, що Друга світова війна була розпочата СССР у тій же мірі, що й нацистською Німеччиною, а перемога над фашизмом стала індульгенцією для Сталіна. Так звана “велика перемога” дозволила йому ув’язнити з десяток європейських націй, позбавити їх права на самовизначення, дала можливість знищувати і терзати великі й малі народи протягом наступних майже сорока років, прикриваючись подвигом русского народа. Який був подвигом далеко не тільки русского народа. І часто ще й не тільки подвигом, а і злочином.
Спостерігаючи за тим, як команда Навального побивається за “дньом побєди”, стає очевидно, що ці люди навіть не починали боротися із власним шовінізмом. А це означає, що вони навіть приблизно не розуміють, скільки зла росіяни принесли всім народам, яким не пощастило жити з ними поруч. Якщо навіть сьогоднішня монструозна геноцидальна війна не підштовхнула найемпатичніших із них, ліберальних лібералів, до переосмислення ролі російського народу, то що взагалі може змусити цих людей задуматись?
І серед так званих російських лібералів Навальний є найбільш популярним.
Тюрма, отруєння та Оскар зробили фігуру Навального ще вагомішою, а для західних політиків – мабуть, взагалі єдиною кандидатурою на пост майбутнього лідера Росії. Якщо ми уявимо собі сценарій (цілком імовірний), за яким Росія програє Україні та коаліції західних союзників, і подальша доля РФ буде вирішуватися переговорами за участі більшості західних політиків, то цілком вірогідно, що ці перемовини закінчаться тим, що Навального витягнуть із тюрми і в той чи інший спосіб зроблять очільником Росії.
Чи підходить нам із вами такий варіант? Ні. Суто прагматично. І вище я зазначаю, чому саме Навальний нам не подобається – він такий само імперець, як і Путін, хіба що молодий, привабливіший зовні і ще не потік дахом (хоча не факт, звісно, ми давно його бачили).
Але справа не тільки в тім, що Навальний не буде проводити денацифікацію, здавати ядерну зброю і знищувати російську армію. Справа в тому, що у Росії, якщо вона залишиться єдиною державою, взагалі не має бути єдиного лідера.
Росія – це політичне утворення лідерського типу. Це навіть не дуже схоже на державу. Скоріше, це картель. Дуже великий картель, який продає нафту і газ. Це основна сфера діяльності, є ще допоміжні. Як і картелі, які, крім коксу, продають авокадо і каву, нирки й легені, Росія продає золото й ліс, а в нагрузку йде велика російська культура – бонусом, про який ніхто не просив.
І якщо ми уявимо собі, що в Росії до влади прийде якась одна людина, то Росія самовідтвориться, в якому б зруйнованому і пригніченому стані вона не була. Навальний – непоганий стрижень для об’єднання старих недобрих росіян, які поки що не демонструють жодних тенденцій до покаяння.
По факту, росіянам немає в чому звинуватити Навального. Боровся проти корупції – все правильно, переживав за долю простого народу. Захищав етнічних росіян – ходив на “русскіє марши”, називав “тарганами” туркменів і узбеків. Радів приєднанню Криму, публічно відрікався від України. Закликав голосувати за комуністів – поважає минуле і тяглість російської політичної традиції. Може домовитися з американцями й іншими західними державами, зняти санкції з Росії і зробити так, щоб росіяни знову без перешкод їздили по цілому світу.
Хіба погано? Хіба це в чомусь протирічить шовіністичній моделі російського обивателя? Ні, аніскільки.
Алєксєй Навальний, цілком ймовірно, може стати компромісною фігурою. Але це буде компроміс між росіянами та західними демократіями – він не буде враховувати наших, українських, інтересів. Тому що така Росія, хвора на ресентимент, все одно знову розпочне проти нас війну. Через десять, двадцять, або тридцять років це знову станеться, тому що Росія отримає лідера, який буде плоть від плоті хворого російського народу.
За прийняття Навального Захід вибачить росіянам все, що вони з нами зробили, а це означає, що росіяни знов не будуть покарані. Що вони так і не зрозуміють – що саме вони зробили не так, і чому прагнути перетворення іншого на власну подобу – це злочин. Чому масові вбивства – це неприпустимо, чому згвалтування – це не братська любов, чому грабунок – це не визнання успіхів іншого, чому геноцид – це межа, після якої ті, хто його вчинив, мають бути розчавлені і принижені протягом десятиріч.
Для нас вигідно, щоб Росія перетворилася, як мінімум, на парламентську державу – якщо не розвалиться на кілька республік та халіфатів. І якщо не відбудеться розпад Росії (що є найбільш бажаним варіантом), ми маємо наполягати на тому, щоб Росія стала парламентською федерацією, яка б не мала ані сильного лідера, ані чіткої вертикалі. Де б поневолені народи нарешті отримали власні парламенти, суди і виконавчі органи, де б культура перестала бути синонімом приниження, а гроші розподілялися не з центру, а відповідно до економічних успіхів республік.
Якщо Росія не буде розчленована, вона має стати парламентською федерацією. Росіяни нарешті мають навчитися чути один одного, а не тільки Одного, що сидить у Кремлі. Вони мають зрозуміти, що таке самоврядування, як нести відповідальність за самих себе, і, нарешті, припинити звинувачувати всіх навколо в тому, що їм нема чого їсти і хочеться їбатися в сраку.
Чи можливо це за умов, що Алєксєй Навальний буде залишатися вершиною опозиційного російського руху наприкінці війни? Скоріше ні, ніж так, тому що занадто великим буде бажання віддати все це велике темне й брудне місиво під оруду комусь, хто має план. Має уявлення що з цим робити. Має довіру західних політиків, і навіть деяких українських політиків.
Ви скажете: стривай, але ж є іще Каспаров і Ходорковскій, і Яшин, і Дмітрій Биков теж готовий очолити “прєкрасную росію будущєво”! Так, друзі. Саме так. Якщо зникає Навальний, то вигулькує цілий букет різнобарвних росіян, які у всіх регістрах будуть вигукувати про те, як вони “самолічно сєтовалі на власть дєсяті разним людям”, і це дуже швидко втомить як західних політиків, так і російського обивателя, який не звик обирати. І тоді, можливо, замість класичного картелю, росіяни нарешті змушені будуть будувати державу, вчитися домовлятися один з одним і з іншими, може, тоді вони нарешті зрозуміють, що держава – це не тільки насильство, але і компроміс, договір, розмірковування про те, як вони хочуть і можуть жити разом. Або не разом. І, можливо, якщо Росія будущєво не матиме єдиного лідера, вона перестане бути загрозою для всіх тих, хто посмів бути не русскім, хто посмів мати власне бачення свого майбутнього і минулого, хто просто хоче жити, а не страждати, чи змушувати до страждань інших.
Не хочеться вірити в те, що доля континенту залежить від сили амбіцій або фізичного виживання в тюрмі одного якогось посереднього росіянина. Але, давайте чесно, задля того, щоб убезпечити від наступної війни власних дітей, було б непогано, якби Путін забрав із собою до пекла деяких російських лібералів.
Залишити коментар