Proect Contro
Ви тут:  / Аналітика / «Вдарить чи не вдарить?» Чому немає паніки за сценарієм кремля

«Вдарить чи не вдарить?» Чому немає паніки за сценарієм кремля

Дуже багато говорять та пишуть зараз, що нема страху перед можливим російським вторгненням та, що плани Путіна щодо паніки серед українців не спрацювали

Хоча ще кілька років тому, а особливо 15-17 рік, любе загострення, навіть локальне, сприймалося з острахом.

Розумієте, всьому тому є дуже просте та логічне пояснення. Серед мирняка все дуже просто. По перше, всі хто навіть інформаційно перед моніторами пройшли Майдан, початок війни, ДАП, Дебальцеве та інші загострення, вже менш вразливі до любих вкидів, до любої інформації та дезінформації. Та мають досвід протистоянню російським ІПСО. Навіть до наших втрат. Як це не цинічно, але так працює психіка. Це важливо.

По друге, рівень довіри до ЗСУ величезний. При чому це базується не тільки на підрахунках «скільки нас та скільки їх», а й на якості нашого війська. Ми довіряємо своїй армії. Залужний чітко сказав в інтерв’ю закордонним журналістам — «наша робота, наша ціль щоб люди спали спокійно, а не билися в істериці». І вони все для цього роблять.

І наші союзники нам допомагають, як ніколи. І не тому що Порошенко їм був не такий. А тому що в ряді країн змінилася влада. Тому що в Європі проходить чистка від проросійських функціонерів.

А саме головне — бо риторика РФ зараз настільки агресивна, наскільки не була агресивною ще ніколи. З часів СРСР. Ви згадайте, коли ви чули останній раз таку поведінку офіційного кремля? Ніколи в новітній історії.

І західні партнери це розуміють. І розуміють, що якщо нас задавлять, то в Європі буде дві біди — цунамі з біженців, які будуть тікати від репресій та «узького міра» і просто зруйнують державні інституції країн сусідок.

А друга біда, то про гроші. Бо прийдеться розвертати угруповання сил НАТО по кордону з Україною, РФ та РБ. А це ті триліони, які Європа не готова потратити на військові бази, нові ППД, техніку та зброю.

Дешевше допомагати. І допомагають. Як ніколи. Навіть інформація з розвідувальних супутників зараз актуальна та постійна. Бо ми зараз та сама «варта на стіні з здичілими». І це зрозуміли.

Мало хто знає, що тільки за цей місяць, кілька раз ВС РФ кількістю від 1 до 3 механізованих рот висувалися в сторону кордону в бойовому порядку. Потім заїздили в ліс перед кордоном, ночували і розверталися.

Але всі наші силовики в готовності і напрузі. Бо всі якби розуміють, що масивного вторгнення якби бути не має, але в що виллється чергова провокація і скільки жертв буде, не можна прогнозувати навіть умовно. З огляду на навіженого сусіда.


Це величезне навантаження на тих, хто приймає рішення на всіх рівнях та на тих, кого підіймають по тривозі. При чому всі знають, що це не навчання. І що навіть якщо у когось з тієї сторони здадуть нерви (бо їх теж на війну відправляють періодично і це теж нервове напруження), то малий локальний конфлікт може перерости будь у що. А втрати серед наших бійців — це завжди втрати. То не заспокоює, що загострення локальне.

З приводу сил та кількості військ. Дякуючи Богу, я не експерт. Але в мене дуже добра пам’ять. І я розумію чим відрізняється наша армія сьогодні від нашої армії в 14 році. І що зараз в нас є такого чого нема в росіян. І ми теж це просто забуваємо, бо ми в стані війни вже 8 років.

Наша армія має бойовий досвід. В усіх можливих локаціях. Всі бригади в основному обстріляні. Ми просто забули наскільки це важливо. А ви згадайте. Як в 14, після двох збитих вертушок, не було екіпажів, які згодилися б полетіти забрати поранених. І це не тільки у пілотів. Танкісти, екіпажі БМП. Всі мають бойовий досвід. Три-п’ять спалених танків зразу збивають весь бойовий настрій танкового бату. І навіть бригади.

Два-три збиті гелікоптера, дуже відбивають бажання політати. Це проза війни, про яку ми вже забули.

99,9% російської армії не чули свисту куль та осколків коло голови. Вони не знають що це таке і що треба робити. Ті з росіян хто отримав досвід під Дебальцеве дуже довго відходили від того досвіду.

І навіть під Іловайськом вони добивали наших поранених тому, що озвіріли від страху. Бо вони були не обстріляні та не готові вмирати. А коли отримали спротив, то це був шок.

Одне діло — «їхати косити укропів», інше повертатись вантажем 200, або без кінцівок.

Просто згадайте перші бої в 14. Перший шок. Перший ступор. Перші істерики в мережі. А тепер просто зрозумійте, що в російській армії майже нема людей, які б були під обстрілами.

А елементарно відкоркувати цинк та набивати магазини, коли навколо стрільба під час бою? Вкрутити запали в гранати? Вистрілити з РПГ, коли на тебе суне багатотонна залізяка? Це елементарні речі, які може більшість наших вояків. І чого не вміють 99,9% росіян.

В нас якісно інші армії. Самі по собі танки не їздять, літаки не літають, гармати не стріляють. Це люди.

А люди в ЗСУ воюють 8 років. Не знаю як кому, а мені придає впевненість саме це. Бо ми знаємо що робити, як робити і коли робити. Навіть цивільні.

І наша задача підтримувати та допомагати тим, хто зараз воює. Хто розуміє що таке війна. Наша задача супротив непрофесійним (щоб не казати більшого) діянням влади, зробити так, щоб наші бійці розуміли — ми з ними одне ціле. Що ми з ними. Ми за них. Що їх спини надійно прикриті нами.

А якщо все ж ви нервуєте, то є перевірений за 8 років рецепт. Допоможіть ЗСУ. Це знімає напругу та поліпшує настрій.
Дякуємо всім хто допомагає.

Роман Доник

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені ( * )