Ірано-іракський сценарій: як далекобійна війна ламає тил агресора
Історія дивовижно циклічна, і якщо уважно придивитися до сьогоднішніх далекобійних обстрілів між московією та Україною, стає очевидно:, що ми бачимо ту саму закономірність, яка свого часу вирішила долю Ірано-іракської війни (1980–1988)
Тоді теж фронт зупинився і перейшов у далекобійні обстріли між країнами.
Хоча геополітичний розклад і сторони тоді були геть іншими, динаміка далекобійного протистояння повторюється майже один в один.
На початку того конфлікту саме Іран захопив ініціативу та витиснув ворога, маючи суттєву перевагу в західній авіації та ресурсах, куплених ще до ісламської революції. Іранці перейшли у наступ і тривалий час домінували. Проте далі зіграли свою роль жорсткі санкції, ембарго на запчастини та ізоляція. Перевага Ірану почала танути, а війна перейшла у виснажливу позиційну фазу.
Ірак же вчинив інакше.
Заручився масованою підтримкою зовнішніх донорів (СРСР, Франція та арабські країни Затоки). Ірак почав системно нарощувати далекобійні спроможності – модернізував ракети (серія «Аль-Хусейн»), масово закуповував авіацію та засоби ураження. І розпочав так звану «Війну міст» та удари по нафтогазовій інфраструктурі іранського тилу.
… як це схоже на наші удари по НПЗ, логістиці та інфраструктурі москви…
Поки Іран намагався тиснути людським ресурсом на фронті (уявіть натовп, який гнали на мінні поля, щоб пробити коридори для проходу військ), Ірак планомірно знищував його економіку, логістику та цивільну інфраструктуру в глибокому тилу. У підсумку регулярні масовані обстріли Тегерана, паніка, економічний колапс і брак ресурсів через санкції зламали спроможність Ірану чинити опір. Аятола Хомейні був змушений прийняти перемир’я та резолюцію ООН, публічно назвавши це «випиттям чаші з отрутою».
Ця закономірність очевидна й зараз: коли одна сторона робить ставку на методи виснаження, ключ до зламу ситуації завжди лежить у далекобійній перевазі, руйнуванні тилової економіки ворога та допомозі союзників.
Так… сторони змінились і тепер зовнішня допомога надається вже зовсім іншими країнами і світ далеко не на боці срср (московії), а навпаки.
Той, хто здатний системно дотягуватися до критичної інфраструктури супротивника і має стабільне зовнішнє постачання, рано чи пізно виснажує ворожий тил до точки, коли продовжувати війну стає фізично неможливо.
І це ключовий фактор. Небажання завершувати агресію будь-яким упоротим диктатором та агресором завжди ЗАВЖДИ!!! натикається на фізичні можливості їх країн. Історія каже про те, що диктатори ніколи нічого не тямлять ані в економіці, ані в промисловості і ЗАВЖДИ наражаються на виснаження їх обох. Саме тому наша війна може завершитись виключно позбавленням московії фізичної можливості продовжувати агресію. А приклад війни між Іраном і Іраком – лише один із історичних прикладів подібних ситуацій.
До речі, після завершення війни між Іраном та Іраком усе повернули у кордони, які існували до початку бойових дій.
Залишити коментар