Ахать Брагін проти Києва: як донецький «авторитет» висунув ультиматум столиці

Ахать Брагін проти Києва: ультиматум у стилі Пабло Ескобара та московські посередники

Отже, повернемося у 1994 рік.

… Після зміни політичного керівництва країни нова владна вертикаль почала диктувати власні правила гри. Під час президентської кампанії лідер «Люксу» Ахать Брагін (Алік Грек) підтримував Леоніда Кравчука. Його головний конкурент Леонід Кучма не мав у Донецьку вагомого адміністративного та фінансового ресурсу. Але політична ставка не зіграла – Кучма переміг, і комунікація Брагіна з Києвом миттєво ускладнилася.

Всупереч твердженням окремих дослідників, протистояння з центральною владою не було конфліктом у площині суто «бандитських амбіцій» Аліка Грека. Регіональні еліти Донеччини та київські можновладці (представлені тоді «дніпропетровським кланом») зіткнулися у жорсткій боротьбі за ключовий актив – статус абсолютного монополіста.

В основі цього розриву лежала сама природа великого капіталу, який об’єктивно прагне до укрупнення та монополізації, адже саме в умовах монополії процеси збагачення та вилучення надприбутків максимально спрощуються. Проте новий президентський апарат, формуючи власну загальнонаціональну вертикаль, категорично відмовився гарантувати лідеру «Люксу» одноосібну владу на Донбасі.

Не зумівши домовитися кулуарно, Брагін вдався до безпрецедентного кроку. Його представники, фактично у стилі колумбійського наркобарона Пабло Ескобара, донесли до столиці відвертий ультиматум: якщо інтереси донецького клану будуть проігноровані, він готовий задіяти свій силовий ресурс для масштабної дестабілізації та прямого терору проти конкретних представників влади.

Цю зухвалу спробу «наїзду» у Києві сприйняли максимально серйозно. На той момент масштаби впливу та активів Брагіна досягли такого рівня, що в реальності його погроз ніхто не сумнівався. Цілком закономірно, що державна машина прагнула поставити на місце знахабнілого кримінального лідера.

Але виникла ключова проблема: Київ не мав дієвих важелів стримування. «Алік Грек» всередині країни фактично нікого не боявся, і Москва залишилася єдиним полюсом сили, здатним на нього натиснути. Серед посередників у цьому процесі фігурували лідери впливового «Солнцевського» ОЗУ та навіть мер російської столиці Юрій Лужков.

Кульмінацією цього протистояння стала зустріч із Йосипом Кобзоном. Фактично ці переговори перетворилися на своєрідний майданчик, де Москва відстоювала свою частку впливу, а Київ через неї доносив власні ультимативні вимоги до «тіньового господаря» Донбасу.

Чим завершилася ця гра ультиматумів – історія пам’ятає добре. 15 жовтня 1995 року життя лідера «Люксу» обірвав потужний вибух на центральній трибуні стадіону «Шахтар»…

Джерело