Proect Contro
Ви тут:  / Аналітика / Запах слабкості

Запах слабкості

Під час виступу перед американськими конгресменами президент України процитував Черчилля, який обіцяв не здатися Гітлеру навіть тоді, коли його країна боролася проти нацистської Німеччини практично на самоті, після поразки Франції, за нейтралітету Сполучених Штатів і за готовності Радянського Союзу підтримувати свого нового союзника у Берліні

Навіть у ці важкі дні Черчилль наголосив у парламенті, що цей опір – найкращий час для Британії.

Але цей найкращий час був обумовлений помилкою попередника Черчилля. Зараз апологети Невілла Чемберлена – безумовно, талановитого політика та чесної людини – стверджують, що Мюнхен дав можливість Британії краще підготуватися до війни. Я не сумніваюся, що на доказ цієї тези можна навести численні цифри та факти. Але цифри та факти не передають найголовнішого – запаху слабкості. Коли хижак відчуває цей запах, він обов’язково нападає. Саме після Мюнхена Друга світова війна стала практично неминучою. І я досі впевнений, що якби Велика Британія та Франція не погодилися з розчленуванням Чехословаччини, великої війни можна було б уникнути. Хоча самій Чехословаччині – якби її керівництво та народ були готові до захисту суверенітету – довелося б дуже несолодко. Але тоді Чехословаччина стала б не тригером, який запустив війну, а інструментом для її запобігання та вимотування агресора.

Радянські та російські керівники відчувають запах слабкості не гірше за Гітлера. Коли Барак Обама замість рішучої протидії режиму Башара Асада та встановлення безпольотної зони над Сирією вважав за краще домовлятися про уявну стабілізацію ситуації з Путіним, він запустив не лише фактичне знищення Сирії та механізм найбільшої міграційної кризи в Європі, а й шлях до війни Росії проти України. Він уможливив перше путінське вторгнення в Україну 2014 року. Коли Путін побачив, що Обама, який особисто накреслив для Асада «червону лінію» у вигляді застосування хімічної зброї, ні в що не втручається після цього застосування, він твердо вирішив, що американський президент – слабак, який не зробить зовсім нічого, якщо буде ухвалено рішення про окупацію й анексію української території. І справді, чи помилився Путін? Наскільки налякали його телефонні дзвінки Обами? Чи заяви про «кумулятивний ефект санкцій»? Я зовсім не виключаю, що ми забудемо про Обаму швидше, ніж дочекаємось цього кумулятивного ефекту.


За президентства Обами було ухвалено ще одне історичне рішення, яке визначило друге вторгнення Путіна в Україну у 2022 році, – рішення про виведення військ з Афганістану. Сам президент, до речі, був не в захваті. Натомість абсолютним прихильником цього рішення був його віцепрезидент Джозеф Байден – і це одне з небагатьох питань, щодо якого позиції Байдена повністю збіглися з позиціями наступника Обами Дональда Трампа. Три адміністрації послідовно вели Америку до одного з найбільших провалів у її зовнішній політиці за останні десятиліття. Поставте себе на місце Путіна, який почув цей запах слабкості. Якщо Америка фактично капітулювала перед якимось «Талібаном» і кинула уряд Афганістану напризволяще, що тоді вона зможе протиставити Росії, якщо та вирішить «навести лад» у своїй колишній провінції? Та нічого!

Якби ви були Путіним, ви би теж вирішили нападати у день американського краху в Кабулі. Запах слабкості – це як феромони. Він п’янить диктаторів. Він позбавляє їх розуму. Він змушує діяти. Запах слабкості відключає мізки та включає інстинкти хижака. У день падіння Кабула напад на Україну став фактично неминучим. І з погляду Путіна стало неминучим падіння Києва – тим більше, що українську владу, яка постійно говорила про можливість переговорів із ним, він уже давно не сприймав серйозно і відверто зневажав.

Путін, звісно, прорахувався і з Україною, і з Заходом. Так і Гітлер прорахувався з Великою Британією, а потім і з Радянським Союзом. Проблема зовсім не в прорахунку – диктатор, сп’янілий від запаху слабкості, завжди приймає історично неправильне рішення, яке рано чи пізно затягує в прірву і його самого, і державу, яка довіряє черговому монстру.

Проблема у ціні, яку нам доводиться платити не за цей прорахунок, а за сам запах. У величезній ціні втрачених життів, спаплюжених років, зруйнованих міст, понівечених доль.

Проблема в тому, що коли ми приходимо до рішення відчайдушно чинити опір після прожитих у слабкості та пошуку неіснуючого компромісу років, у нас уже немає вибору. Ми можемо або перемогти, або зникнути. Зникнути, а не капітулювати – повторю це для недовірливих. Зникнути.

«Уся лють і міць ворога будуть звернені проти нас… Якщо ми зможемо протистояти йому, вся Європа буде звільненою і життя рухатиметься вперед, до залитих сонцем висот. Але якщо ми зазнаємо невдачі, весь світ, включно зі Сполученими Штатами, включно з усім, про що ми знали і до чого прагнули, порине у прірву…»

Це вже не я. Це Черчилль.

Віталій Портников

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені ( * )

Бо їм пофіг

Бо їм пофіг

Росіяни з дитинства ненавидять свободу, інакшість, розвиток, для цього їм не потрібен ніякий телевізор
Оперативная сводка от Министерства нападения рф

Оперативная сводка от Министерства нападения рф

С сегодняшнего дня наша армия носит почетное звание "Освободительный российский контингент". Сокращенно - ОРК.