Моральний капітал України: як Зеленський витрачає те, що оплатили українці

Одна з найцінніших і найдорожчих речей, яку втрачає Україна прямо зараз через дії та рішення Зеленського, — взагалі не вимірюється грошима.
Це наш моральний капітал

У 2022 році Україна отримала його в неймовірній кількості. На європейську державу напав значно сильніший сусід, а вона, попри очікування, не капітулювала, стала до спротиву, відстояла столицю і відбила у ворога чималі території. Люди ставали до зброї, вчиняли подвиги і жертвували собою заради порятунку своєї землі; мільйони втратили домівки, сотні тисяч — здоров’я і життя.

Тоді Зеленський як президент цієї держави став уособленням цього спротиву, його обличчям. І це давало йому величезну моральну вагу.
Він міг звертатися безпосередньо до парламентів і народів інших країн. Просити зброю. Гроші від урядів. Гуманітарну допомогу від народів. Підтримку наших біженців. Санкції проти ворога. Відмову від російських енергоносіїв. Допомогу, яка коштувала іншим державам мільярди і несла певні політичні ризики для наших партнерів.
І його слухали, ним захоплювалися. Парламенти зустрічали стоячи. Збиралися натовпи підтримки. Президенти схиляли голови в пошані. Не тому, що Зеленський був таким офігенним лідером. Бо за ним стояла нація, яка платила страшну ціну за право існувати.

Це був колосальний політичний ресурс України. Фантастичний моральний капітал, який ніхто не смів знецінити.
Як ним розпорядився Зеленський за ці роки?

Згадайте наше мовчазне «неначасі», яким затикали роти всім, хто смів заїкнутися про корупцію. Оборудка «яйця по 17» Глиняної. Дерибан «команди Резніченка» на дорогах. Розпил Галущенка на «Шлагбаумі» в Енергоатомі. Розкрадання коштів Проніним на фортифікаціях. Скандал з бракованими мінами Павлоградського хімзаводу. Численні брудні схематози з виїздом за кордон. Схема із «зеленим тарифом» Шурми і оборудки «Львівського арсеналу» — на сотні мільйонів та й навіть мільярди гривень. Згадайте оборудки із зерном, які викликали гнів польських фермерів. Згадайте масштабні крадіжки гуманітарки, за які не просто ніхто не був покараний — винуватці були нагороджені.
Згадайте маєтки кооперативу «Династія», які на корупційні кошти будувалися для Єрмака, Міндіча, Чернишова і З̶е̶л̶е̶н̶с̶ь̶к̶о̶г̶о̶ невстановленого Вови прямо протягом усіх років повномасштабної війни.

Ви думаєте, якщо на плівках НАБУ і САП не чути голосу Зеленського, це когось дурить? Нікого. Кожен наш корупційний скандал розбирається в сотнях західних видань.
З моменту оприлюднення операції «Карфаген» ми з Джіпіті моніторили її висвітлення помітними іноземними медіа, а згодом — і історію з втечею генпрокурора Кравченка.
Результат: щонайменше 40–45 публікацій — Reuters, AP, AFP, Financial Times, Guardian, Times, Le Monde, El País, DW, Euronews та інші. І це лише великі й помітні іноземні публікації! Якщо ж рахувати регіональні й тематичні медіа та передруки — кожну публікацію, яка донесла цю історію до своєї аудиторії, — рахунок іде вже на сотні.
Ця історія потрапила до медіа із сукупною потенційною аудиторією в сотні мільйонів людей по всьому світу.
Географія — Європа, США, Азія, Латинська Америка.

Причому після виїзду Кравченка виникла друга хвиля міжнародних публікацій.
Тобто за внутрішніми українськими подіями стежать значно уважніше, ніж нам іноді здається. Україна перебуває під міжнародним інформаційним прожектором.
Коли корупційні розслідування доходять до найближчого оточення президента; коли виникають питання до його кадрових рішень, призначенців і системи управління; коли на тлі мобілізації суспільство бачить привілейованих і недоторканних — згорають не тільки гроші.
Згорає моральний капітал.
Бо неможливо нескінченно казати світові: «Ми платимо найвищу ціну, тому допоможіть нам», — і водночас давати йому приводи запитувати, що відбувається з допомогою, інституціями та людьми при владі.
Хоча ми все ще маємо співчуття та прихильність народів світу, ніхто з них не підтримуватиме фінансування інституціоналізованої мафії.
Моральний авторитет надзвичайно довго заробляється і напрочуд швидко витрачається.
І мені здається, що одна з найбільших втрат України останніх років — саме ця.
Ми все ще маємо беззаперечне моральне право захищатися від агресора.

Але той величезний запас довіри й моральної ваги, який Україна мала у 2022 році і який її президент отримав можливість представляти перед світом, уже вичерпується.
Цей моральний капітал створив не Зеленський.
Його оплатили українці.
Віталій Скакун, Роман Шиманський і Захар Квасний, які заплатили життям за підрив мостів. Пілоти Вагоровський, Оксанченко, Матуляк і Матюшенко, які загинули, рятуючи нашу авіацію і мирне населення. Сотні інших героїв, які ціною життя зупинили ворожі армади і колони. Тисячі цивільних жертв Бучі та Ізюма. Десятки тисяч загиблих маріупольців. Сотні тисяч убитих і скалічених українських воїнів.
І розум, відповідальність та відвага найталановитіших воєначальників, яких не зігнув страх перед значно переважаючим ворогом у перші місяці війни.
І ми з вами оплачуємо цей моральний капітал щоденно — безсонними ночами під ударами дронів та ракет, вимороженими темними зимовими квартирами, смиренням і мужністю, якими ми долаємо випробування воєнного часу.

Ми оплачуємо цей моральний капітал своїм здоров’ям, майном, бізнесом і грошима. І найболючішою платнею — життям наших рідних і щасливим та безпечним дитинством наших дітей.
Ми оплачуємо цей моральний капітал дуже дорого.
І що б не думав про себе Зеленський, цей моральний капітал — не його здобуток і досягнення. І він не має жодного права цю надзвичайно цінну коштовність просирати так бездарно і недбало заради власної наживи та владолюбства.
Зеленський нас витрачає.

Не тільки наші життя і здоров’я. Він тратить нас як незліченний ресурс, наче ми, наші кошти, наш моральний капітал — невичерпні.
Він не усвідомлює, що все це витікає з нас, як кров із пораненого, а замість турнікета — безтолковий відосик про потужну незламність.
Тому він мусить піти. Добровільно піти з посади і віддати кермо тим, хто користується суспільною довірою та авторитетом і усвідомлює свою відповідальність.
Я не знаю, як цього домогтися. Проте у нас немає іншого шляху. Бо інакше він доведе Україну вже не тільки до фінансового дефолту, а й до морального банкрутства.
А цей борг ми вже ніколи не зможемо погасити грошима.

Анна Оскомина