Злочини та покарання у Запорізькій Січі

Палітра злочинів і покарань на Запо­різькій Січі була надзвичайно широка та різноманітна.

Серед тих, які виділяло звичаєве кримінальне право, провідне місце займали:

— злочини проти життя. Найтяжчим вважалося вбивство козаком козака, за здійснення якого, “тільки в цьому докажеться”, обвинуваченого закопували в землю разом із своєю жертвою. За стародавнім козацьким повір’ям вважалося, що під землею жертва вічно буде душити свого кривдника, адже вбивцю зв’язували і клали під труну;

-злочини проти здоров’я. Нанесення тілесних пошкоджень у п’яному ви­гляді із застосуванням зброї інколи каралося переламуванням однієї ноги. За бі­льшу провину переламували руку і ногу, що фактично означало відлучення від козацького ремесла;

-військові злочини. Були такі:

– дезертирство,

– програш бою,

– ухи­лення від зайняття посади, на яку козака обрало товариство,

– пияцтво під час по­ходу.

За здійснення протиправних діянь цієї категорії на злочинця очікувала смер­тна кара. П’яного під час морського походу викидали за борт, а під час сухопут­ного маршу— прив’язували до коня і ганяли по степу, доки винуватий не поми­рав. Для профілактики пияцтва на Запоріжжі існував так званий Гадючий острів, куди січовики відправляли невиправних пияків, де й кидали їх напризволяще;

-майнові злочини. Відрізнялися:

– крадіжка,

– розбій,

– неповернення боргу.

У залежності від об’єкта посягання розрізнялися

– крадіжка особистого майна

– майна всього запорізького товариства.

В останньому випадку обвинуваченого очікувала смертна кара. Неповернення боргу тягнуло за собою приковування до лафета гармати. Винний звільнявся лише в тому разі, коли повертав борг, або хтось із родичів чи друзів поручався за нього.

Кара на смерть у Запорізькій Січі була достатньо різноманітною. Серед простих розрізняли:

–         відрубування голови,

–         рідше розстріл,

–         повішення.

Останній вид покарання, як правило, застосовувався до рецидивістів. Мали місце пові­шення козака догори ногами та ребром за гак. У такому положенні небіжчик продовжував перебувати до того часу, поки кістки не опадали на землю.

Інколи на Запоріжжі застосовувалася така люта страта, як посадження на палю. Паля — це високий дерев’яний стовп із металічним наконечником. Для того, щоб стратити злочинця, його піднімали кілька осіб і насаджували на штир. Під вагою свого тіла засуджений повільно конав. Зняти небіжчика ніхто не мав права під загрозою смерті.

За козацьким звичаєм смертної кари можна було уникнути лише у тому разі, якщо котрась із дівчат бажала вийти за приреченого заміж. Однак такі факти бу­ли поодинокі і мали місце лише в середовищі паланкових козаків.

Найбільш поширеним покаранням серед козаків було прив’язування до гармати на площі, шмагання нагаями під шибеницею, приковування злодіїв до ганебного стовпа, забивання буковими киями осіб, що здійснили конокрадст­во, пограбування купців, порушували військову дисципліну. Винного прив’язували до стовпа і тримали в такому положенні, доки він не помирав. Му­ки засудженого збільшувалися, бо кожен, хто проходив мимо, міг бити прикуто­го киями. Процедура, як правило, закінчувалася смертю від фізичних страждань або забиванням людини. Майно загиблого
передавалося усьому товариству. Од­нак, траплялося й таке, що деякі засуджені не лише залишалися живими, але й отримували від товаришів гроші за мужність.

Застосовувалися також покарання, що спрямовувалися на обмеження коза­цьких вольностей. Так, за вчинення дрібних правопорушень передбачалося об­меження певних прав, зокрема накладалася заборона на зайняття виборних коза­цьких посад.

При всьому розмаїтті каральних санкцій звичай не передбачав судових ви­конавців, а в разі страт— катів. Оскільки лицарству не личило бруднити руки кров’ю беззбройної жертви, був знайдений оригінальний спосіб приведення ви­року до виконання. Страта доручалася іншому засудженому на смерть. Якщо ж такого на момент страти не було, то суд відкладав виконання вироку до того ча­су, поки до в’язниці не потрапляв новий звинувачений. Привертає увагу така особливість запорізького судочинства: тілесно карали переважно за майнові, економічні провини, а на смерть — за злочини проти особистості.

Покарання на Запорізькій Січі мало на меті підтримання військової дисцип­лин в козацькому середовищі та служило своєрідною профілактикою для тих, хто бажав стати лицарем і оволодіти козацьким ремеслом. У такий спосіб това­риство намагалося відгородитися від тих бажаючих покозачитися, хто мав кри­мінальне минуле або, за висловом Миколи Гоголя, “у кого вже моталася біля шиї мотузка”.

Таким чином, уся процедура, від розслідування злочину до винесення виро­ку, у тому числі й вибір покарання, у Запорізькій Січі базувалася винятково на засадах звичаєвого права.

 І. Вільшанський, П. Галатенко