Proect Contro
Ви тут:  / Аналітика / Бо їм пофіг

Бо їм пофіг

Не питайте мене, чому я туди лізу знову і знову

Є в мене добра знайома і колега, вона тримає вдома павуків, деякі отруйні, навіть смертельно отруйні. Була інша приятелька, в неї в квартирі був тераріум, таке хобі. Ну а в мене інтернет і VPN. Я намагаюся стежити за російською пропагандою, а також за її рефлексіями з боку науковців, хоча в щоденній роботі воно не так уже й необхідно.

Подекуди трапляються маленькі відкриття. Пару місяців тому в момент оперативної паузи на фронті раптом я помітив на ерефівських ресурсах аномально велику кількість публікацій про злочинність в ОРДЛО. Хтось когось зарізав, хтось когось ударив сокирою, син — батьків, жінка — сожителя, чоловік — сусіда за гаражем (при тому, що для самої московії це звичайнісінька проза). Пояснень я побачив тільки два: або хтось згори дав команду «очорнити» щойно приєднані регіони, щоби коли вони повернуться в Україну, можна було сказати: «не дуже-то хотілося, у нас своїх деградантів вистачає». Або, як зовсім екзотичне припущення, якась із веж Кремля посилає сигнал іншим: «давайте вже всі разом попросимо Діда…» (вони Путлера називають «Дід») «…попросимо Діда, щоби він потроху згортався з цим Донбасом, бо ні в Куршевель, ні на Комо носа не сунеш».

В цілому ж, досліджуючи павуків та змій, я раптом зрозумів, що казочка про 5 відсотків опозиціонерів і решту рашистського «глибинного народу», обдуреного, спантеличеного пропагандою, відтак здатного одужати, є сильним спрощенням. Не буду посилатися на поодиноких скептиків, які наштовхнули мене на цю думку, вони не беруть участь у конгресах «хороших русскіх», а сидять у своїх Тель-Авівах, Бостонах, Оксфордах і фіксують, узагальнюють, публікують, а я лише підбиваю підсумок.

тже… Російський соціум сеґментований (краще сказати атомізований). Навіть наймасовіші засоби пропаганди — передусім федеральне телебачення — не охоплюють ціле населення. Вони поза сумнівом охоплюють його фізично, але не здатні залізти в кожну голову. Є вікове розшарування: міленіалам взагалі пофіг, що там у «ящику», вони живуть своїм приватним життям і прокидаються лише тоді, коли їх викликають на призовний пункт. В кого вистачило сміливості, емігрували — не з ідейних, а з суто шкурних міркувань.

Є диференціація географічна: для ерефівської глибинки сума 200-300 тисяч на місяць за задоволення побути під нашими гаубицями, натомість розрахуватися зі споживчими кредитами — цілком собі переконлива мотивація, ніяка ідеологія їх не цікавить. Є люмпен, який живе в парадигмі кримінальної культури, й не обов’язково всі там відсиділи на зоні, просто така система координат. Ця публіка ніколи не була ні за яким кордоном, а якщо була, то в Туреччині або Єгипті. Як живуть люди у великому світі, вони не знають і не цікавляться. Призов для таких — не можливість вирватися, а всього лише право легально вбивати, грабувати, ґвалтувати, що ми й спостерігали зблизька.

Ще одна суттєва, в чомусь вирішальна страта — корпус чиновників і так званих «бюджетників»: ті, хто або вбудований в адміністративну машину різних рівнів, або утримується за рахунок казни (вчителі, професура, лікарі, комунальники тощо). І ті, й інші залежать від лояльності режиму — не державі, а саме режиму.


Дивна річ, тексти останкінських жерців пропаганди не такі вже й примітивні, вони висловлюються правильною мовою, хіба що з кримінальним присмаком. Не те, щоби я радив послухати, краще повірте на слово: їхній телевізор говорить складнопідрядними реченнями. Відтак він не для бидла, бо бидло тут зчитує тільки верхній емоційний шар. Дивна річ, а для кого ж? Правильно, для своїх! Для начальства, для сучасної номенклатури, для тих, хто сидить на потоках і керує, краде і керує. Вища каста бюджетників і бізнесу. Вони в такий спосіб переконують самих себе, що все зробено правильно, що іншого виходу не було, треба йти далі до кінця.

Навіщо ж їх дивиться, слухає, читає решта плебсу? Бо звичка, бо бачити всі ці пики для них — підтвердження стабільності, бо існувати в істериці, приниженні одне одного й тим більше когось чужого, байдуже якого саме, норма життя. Телевізор допомагає їм відчувати ґрунт під ногами, миритися з реальністю, не більше. Чи вірять вони в усю маячню, яку з екрану вдуває їм у вуха московський хлюст? Про НАТО, про біолабораторії, про нацистів, про «8 років бомбили Донбас»? А також про Гейропу, що замерзає, осьосьо замерзне? Хтось вірить і готовий захищати свою сокровенну істину разом зі своїм Кірілом і своїм Путіним. Таких, запевняють дослідники, відсотків п’ятнадцять, пенсіонери й тітоньки передпенсійного віку. Злющі. Залежні. Співучасники. Основна ж маса у щось вірить, у щось ні, головне, що за великим рахунком їм пофіг. Вони звикли існувати у власному болоті, вони й без того з дитинства ненавидять свободу, інакшість, розвиток, для цього їм не потрібен ніякий телевізор.

Ну а вся ця соціологія про 80-90-відсоткову підтримку війни — фікція. Яка може бути соціологія, якщо дев’ять десятих потенційних респондентів відмовляються від опитування (зізнання працівників Левада-центру)? Путін їх влаштовує як даність, а війна актуалізується лише з моменту отримання повістки. Бо «єсть такая профєссія родіну защіщать» — це заявив один із їхніх військовополонених на камеру, й ви би бачили пику цього «корнета Оболєнского»! Так у їхній дєрєвнє, а потім на їхній слобідці було з діда-прадіда, що чоловіків час від часу забирали на війну. Коли раз на 200 років відчували, що можна, рубали вишневий сад, а потім або в острог, або знову в кріпаки, або знову в солдати. Ну а як же «хорошиє русскіє»? Вони є: десь так 0,1 відсотка. Вони хороші, я не іронізую. Але їх треба шукати з ліхтарем. Не всі могли виїхати, різні в людей обставини. Їх варто би пожаліти, але я вже казав: мені є кого жаліти.

Звідки я все це взяв? Невже я так добре знаю сусіднє геополітичне утворення? Та ні, я в «краю бєрьозового сітца» востаннє був років двадцять тому й, сподіваюся, більше не буду. Кажу ж, як журналіст, себто компілятор, я читаю першоджерела й можу поділитися своїми висновками. А для чого власне нам це знати? Бо дехто з друзів і колег закликають поки не пізно працювати з їхніми «елітами» або їхнім «глибинним народом», бо рано чи пізно після перемоги так чи так доведеться з ними поруч жити, то треба вже починати їх лікувати. Або, ще краще, нести їм слово правди, щоби вони опиралися, виходили на акції протесту, палили військкомати а потім у революційному пориві скинули свого пахана. Серйозно? Я ж хочу сказати: ніяке Бі-Бі-Сі разом із «Голосом Америки» й «Свободою» їх не перевиховає. Коли зміниться режим, якщо він зміниться на щось відносно пристойне (припустімо на хвилинку), «глибинний народ» швиденько переформатується зовні, залишаючись усередині тим самим болотом. Бо їм пофіг.

Юрій Макаров

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені ( * )

Об особенностях использования СМИ кремлевской братвой

Об особенностях использования СМИ кремлевской братвой

Геббельсовское: "Дайте мне средства массовой информации, и я превращу любой народ в стадо свиней", - становится особенно актуальным в нынешние…
Стамбульский пролёт зерновых каперов

Стамбульский пролёт зерновых каперов

Лавров не только не смог прикрыть зерновое каперство, но ещё и поставил отношения с турками на грань опасной конфронтации