Деякі думки щодо російського вторгнення, та чому воно вішло не за планом
По-перше (бо це, мабуть, головне), росіяни дуже сильно промахнулися з оцінкою психологічного стану українського суспільства. Мені здається, що там робили ставку одразу на декілька факторів: глибокий суспільний розкол після виборів 2019, значне розчарування в Зеленському та, власне, дуже промахнулися за оцінкою самого Президента. На скільки я можу зрозуміти їх логіку, після першої раптової атаки, керівництво країни мало втекти, а народ, деморалізований цим та і без того розколотий в політичному сенсі оговтався б лише через кілька днів, коли вже було б запізно. Чому ці Клавзевіци не підняли відео та фото архіви 2014го – я не знаю. Вочевидь, ніхто не наважився доповісти “на гору”, що зовнішня загроза може мобілізувати і згуртувати людей. Ну або ж ніхто справді про це і не подумав.
По-друге, росіяни, схоже, взагалі не очікували нічого, окрім серйозної стурбованості від Заходу. На їх виправдання, можна сказати, що підстави на це у них були – Крим їх впав в руки ледь не задарма, а за Донбас їх хіба що пожурили. Але зустрівши не розділену та розгублену країну, а готовий чинити опір народ, Росія забуксувала, через що почала воювати “по площах”, через що отримала таку картинку, яку Захід проковтнути вже не зміг. До купи, я думаю, що Росія дуже помилилася з інтерпретацією недавніх подій в Афганістані, звідки США пішли, залишивши після себе хаос і Талібан. Імовірно, міркування були такі, що США, стурбовані внутрішніми проблемами, скорочують свою присутність в світі, а, отже, звільняють місце для інших гравців. Я майже певен, що афганський аргумент був чи не вирішальним при прийнятті рішення про початок війни.
Думка третя стосується Заходу. Без перебільшень, можна сказати, що єдині, хто був зацікавлений в запобіганні катастрофи в Україні були Вашингтон та Лондон. Перші, отримавши ляпаса в Афганістані, не могли дозволити собі другої не менш нищівної поразки в закордонних справах. Байдена і так вважають занадто м’яким, і відомі журналісти (наприклад, Шапіро) піддають його за це нищівній критиці. Тому США взялися наперед поставляти протитанкову зброю, та бити на сполох, коли стало очевидно, що вторгнення може відбутися в будь-який момент (як мінімум – щоб соломки підстелити, і сказати, що “ми зробили все можливе”). Щодо мотивів Лондону я нічого не скажу, але цілком можливо, що в такий спосіб, Борис Джонсон вирішив за мінімум ресурсів здобути максимум голосів на майбутніх виборах. За англійською політикою я слідкую не дуже.
Щодо решти, то ми всі бачили, як Франція та Германія продовжували займатися вмиротворенням агресору, і як Путін оголосив про початок війни буквально після того, як Макрон поїхав від нього з датою нових перемовин. До речі, цілком можливо, що саме це, а не жаливі руйнування в Україні “дотисли” європейські еліти – фактично, Москва дала їм ляпаса, та пошила в дурні. Як би там не любили гроші, але гордість чіпати було не варто. Тут пройоб – суто Вовин.
Думка четверта. Отже, Кремль планував операцію, виходячи з мінімального спротиву, з мінімальними санкціями та максимально швидко. Ті самі два дні до Києва – це була не метафора, це те, як все відбувалося в Криму. Сьогодні захоплено парламент, завтра всюди стоять блокпости “іхтамнєтом”, післязавтра – референдум. Для росіян, котрі взагалі не розуміють нашу країну, умови виглядали ідеально: газова криза в Європі, Олімпіада, розчарування в Зеленському, розкол в суспільстві. Все дуже сильно нагадувало 2014й рік, хіба що без Майдану. На користь цього сценарію, також кажуть поліцейські обладунки в розбитих колонах під Харковом, колони техніки що тупо їдуть та гинуть одна за одною, погане оснащення, малі раціони.
Операцію було запущено з розрахунком на те, що це буде більше символічна та поліцейська прогулянка, приурочена до восьмої річниці анексії Криму… але все пішло шкереберть.
Думка п’ята. Чому навіть коли стало очевидно, що “за два дні до Києва” не виходить, ворог не скорегував плани? Я думаю, що тут декілька причин. По-перше, “лаги” в управлінні. Якщо кажуть правду, що Путін вивчає все “з папочки з тісьомками”, а без його рішення там нічого не відбувається, особливо, коли мова йде про його особисті комплекси то перші кілька днів інформація тупо не доходила до головного упиря.
По-друге, не варто забувати, що росіяни роками звикли доповідати не те, що є насправді, а те, про що “з гори” воліють почути. Саме ця ідіотська практика згубила совок, і саме вона зараз дозволяє ЗСУ перетворювати росіян на фарш в промислових масштабах.
Тому що доповідати “на гору” про катастрофу – це однозначний спосіб згубити свою кар’єру. Бо сказавши про це вголос, ти розтрощиш улюблену іграшку фюрера – “непереможну російську армію”. А за таке не підвищують. До того ж страх “втратити лице” – це ледь не найбільший страх російського керівництва, а, отже визнати, що план провалився тупо неможливо з політичних міркувань, бо зжеруть. Як мінімум, потрібен час, щоб отримати бодай якісь результати за будь-яку ціну, а потім сказати, що “так і було заплановано”. Ну, власне, як вийшло з “Новоросією” у 2014-му. Вхопити все не вийшло, а тому зараз розповідають, що не дуже і хотілося.
Думка шоста. Економіка РФ наразі ще далеко не колапсувала, але судячи з усього, її намагаються поставити “на паузу”. наприклад, не відкривати біржі допоки не закінчиться ця “спецоперація”. З одного боку, це виграє Росії трохи часу, з іншого, коли тримати стане неможливо, шок буде куди сильніший та глибший. До того ж, ізоляція та санкції підбурюють російські еліти на протистояння з царем, або, можливо, навіть на заколот проти нього.
Проміжні висновки і трохи вангування.
Висновок перший. Як і раніше, подальші події визначаються не стільки раціональними, скільки психіатричними чинниками в голову одного діда. Допоки воно головне, з нас не злізуть.
Висновок другий. Імовірніше за все, Росія тупо продовжить перетворювати міста на щебінь, та перти як пре через міркування, викладені в п5. Скоріше за все, чим гірше буде з якістю резервів, тим наполегливіше і масовіше будуть обстріли. ЗСУ в цьому випадку залишається лише обороняти ті міста, які можливо, та там, де у ворога нема можливості легко обійти вузли оборони (на мою думку, на півдні справи в окупантів пішли так добре саме через степ, та заздалегідь підготовлену інфраструктуру в Криму – це практично ідеальні умови для техніки і її стрімкого просування).
Висновок третій. Чого спробує досягти ворог? Перш за все – спробують взяти Маріуполь за будь-яку ціну. Імовірно, програма-мінімум – це коридор на Крим, та контроль над кримським каналом. Цю задачу ворог майже “закрив”, і цілком можливо, що збереження цього положення буде основним елементом торгу (хоча я не дуже собі уявляю, як росіяни хочуть втримати абсолютно ворожі, наразі, для них міста типа Бердянська чи Херсона). Також, імовірно, буде спроба обійти Одесу і Миколаїв, і коли вже вони будуть відсічені від материка, ворог проведе довгоочікувану десантну операцію. Можливо, спробують втримати Енергодар, або навіть взяти Запоріжжя, щоб отримати каскад з двох ГЕС та АЕС. Це вирішить проблеми питної води в Криму та закриє енергетичне питання там же.
На півночі, схоже, будуть довбати Суми та Чернігів, бо надто заважають оточенню Києва і Харкова. Оскільки тут зі степом не склалося, то все іде дуже важко, і без значних успіхів.
Висновок четвертий. Чи можемо ми встояти? Дуже схоже, що так, але тільки за умови, що психологічно витримаємо, і не трапиться ніякої великої катастрофи. Нам простіше з логістикою, в нас за спиною нема ворожого населення, що зливає всю інформацію, в нас коротше логістичне плече та технологічна перевага в озброєнні піхоти, розвідці та в питаннях БПЛА. Ворог це компенсує кількістю техніки, артилерії, та значною перевагою у повітрі (поки що). Якщо витримаємо заданий темп ще певний час (тут я не не можу нічого прогнозувати, оскільки не маю ніяких достовірних даних по стану/кількості наших та ворожих військ), то, імовірно, ворог тупо посиплеться, бо навіть Росія має обмежені ресурси, особливо, якщо порахувати, що ми ВЖЕ спалили, щонайменше, 10% ВСІХ танків, що у них були в строю.
А зважаючи на те, що там купа металобрухту в строю суто на папері, то, ймовірно, ми спалили значно більший відсоток. В нас є куди відходити, нам є де закріплюватися, і за кожен метр нашої землі, окупант буде платити своїми життями. Коли прийде час – ми повернемо все, що залишили, але не раніше, ніж вони видихнуться.
Але ж, знов таки, в них тисячі одиниць техніки на зберіганні. Навіть, якщо заведеться лише чверть – це вже 2500 самих тільки танків.
Час працює на нас. Стоїмо.
