Про “удары по центрам принятия решений”
На відміну від психології окремо взятої людини, психологія великих мас людей набагато простіша, а у випадку із окремим народом, тим більше проімперськи налаштованим, ще й доволі прогнозована
Початок будь-якої наступальної війни росіяни сприймають з ентузіазмом. Це, власне, і є перша стадія їхніх настроїв – ентузіазм, піднесення, сплеск патріотизму. «Ща мы их одной левой шапками закидаем», «Вторая армия мира», «Не смешите броненосец «Варяг» і все таке.
У разі отримання по рогах і перетворення «маленькой победоносной войны» у «затяжную пиздюленосную» настрої росіян змінюються. Спочатку це абсолютне відторгнення реальності («Не могли мы проиграть и не взять Киев, это наверняка хитрый план!..»), а потім – пошук магічного засобу для перемоги. Тобто росіяни намагаються (так, це саме ця стадія) довести самим собі, що є якийсь секретний хід, таємна дія, виконавши яку вони переможуть у війні.
Фактично це те, що у психоаналізі називали «магічним мисленням»: росіяни намагаються знайти або, точніше, вигадати якийсь ритуал, виконання якого принесе їм тріумф. Це могла б бути відставка якогось генерала (фактично – символічне жертвоприношення) або взяття якогось важливого місця, але росіяни обрали іншу форму і вимагають «удар по центрам принятия решений». Хоча абсолютно зрозуміло, що це, по-перше, нічого не дасть, бо рішення приймають не будівлі, а люди, а по-друге, вдасться навряд, бо і ПВО ніхто не відміняв, і розвідку, та і загалом.
Але зараз росіяни проходять саме цю психологічну фазу. Вони вірять в це. Вірять у вигаданий ними самими ритуал. «Чтобы точно победить, достаточно взять обычный советский ПЕРЕЙТИ НА САЙТ».
А коли цей ритуал не спрацює, почнеться нова велика фаза: спочатку розчарування (з пошуком цапа-відбувайла, звичайно), а потім відчудження. Намагання забути, що така війна взагалі була, спочатку у еліт, а потім у великих мас.
Але це трохи пізніше. Хоча до цього йде.
А поки росіяни шукають утку в зайці, але знайдуть її тільки під ліжком, і то запізно.
